Чи варто платити податки за можливість звернутися до суду, якщо твої криптоактиви викрали. На перший погляд, це звучить логічно: держава бере на себе роль арбітра і "карателя" злочинців, забезпечуючи правову захищеність. Але є нюанси.
1. Чи зможе держава ефективно допомогти?
Криптовалюта — це не банківський рахунок. Викрадені монети можуть бути миттєво переведені через десятки адрес, запущені в міксери або обміняні на інших біржах, зникаючи назавжди. Судовий процес може тривати місяцями чи навіть роками, тоді як слід злочинця часто губиться за лічені хвилини. Тобто питання не лише в тому, чи є фреймворк, а в тому, чи він працює в криптовалютному середовищі.
2. Ціна "страхування" через податки.
Криптоентузіасти часто обирають цей ринок через його децентралізацію та незалежність. Платити податки за "захист" звучить як своєрідний відхід від цієї ідеї. Ба більше, чи захочуть користувачі платити за те, чим вони можуть і не скористатись? Адже більшість криптооперацій не включає ризик викрадення (хіба що власник сам надає доступ до свого приватного ключа).
3. Альтернатива у вигляді DeFi.
Децентралізовані платформи пропонують самостійні механізми захисту: мультипідписи, страхові протоколи, смарт-контракти зі зворотними умовами. Такі інструменти часто надійніші, ніж державний фреймворк, і не вимагають додаткових податків.
4. Переслідування злочинців.
Держава дійсно може переслідувати злочинців, але це передбачає повний контроль над транзакціями і втратою приватності. Кожна операція має бути відслідковувана і прозора для регуляторів, що знищує фундаментальну ідею криптовалют — свободу і анонімність.
Висновок:
Правовий фреймворк може бути корисним для тих, хто хоче працювати в легальному полі, але його ефективність у світі криптовалют — спірна. Держава має запропонувати реальні механізми захисту, а не лише збирати податки, перекладаючи ризики на користувачів. В іншому випадку криптоентузіасти оберуть децентралізовані інструменти, які не залежать від держави і не суперечать ідеології свободи.
